Мерфолки

"Н'яс Сакгат Асґ'Асар меусанор //

Сорієл в'яа ард'Аат еуґ Ніземдґ'Ар"

("Першородний зачав перлину Світу,

В якій ми лише пил на поверхні її Святості")

Мерфолки - колись величезна раса, що поширювалася у товщі глибокого водного простору. Серед представників цього народу можна відокремити різні види - дептіди, мурелеї, палангасії та багато інших. Більшість видів навіть ніколи не зустрічалася у житті звичному, за винятком великих свят на честь богів Світу, де під куполом Т'Аамплельґарху /Священний собор для поклоніння богам- деміургам/, у піснях що прославляють Творців Життя можна було оцінити різноманіття водяних створінь.

Види

Всі мерфолки підкоряються загальному типажу - голова тварини чи біля-людинна, із зябрами, довгі руки-плавці, сильне тіло та хвіст. Можуть мати волосся, або ж сімбіотичні водорості що насичують мінералами і обмін на проживання на поверхні тіла.

Розмова може мати діалект в залежності від виду, але кожен мерфолк без проблем розуміє іншого.

Види, що відомі автору книги:

• Дептіди - схожі на дельфінів, із великими плавцями, товстими хвостами. Їх хвости не гнучкі,  рухи більш стрімки. Спілкуються із свистом. Кольори ніжні блакитні, мантійні, перлові. Подекуди зустрічаються дельфіноголові, касаткоголові, інші. Пацифічні, найбільш поширений вид.
• Мурелеї - муреноподібні. Хвости м'які, довжелезні, рухи плавні та переливчасті. Кольори - різні. Найдовші по розміру - три метри. Спілкуються із звуками жорсткими, багато г та д літер у вимові. Вважаються найбільш близькими до богів, бо за міфами Першородний вдихнув розум на початку створення саме до мурен.
• Палангісії - або ж пласкі. Скатоподібні, пласкорибні, широкі. Кольори подвоєні, темний та світлий відтінок. Пересуваються повільно, хвости дуже короткий, передні плавці поєднанні із тілом м'язистими перетинками, що дає змогу плавно ширяти у товщі води. М'які, витончені, артистичні. У вимові багато літер а та л.
• Кархарії - акулоподібні. Агресивні, зубаті, суцільно войовничій народ. Мають проблеми із розмноженням, з-за чого намагалися постійно вкладати домовлення із дептідами. Мова композитна, має багато скорочень. Кольори бліді.

Міста

Державний устрій мерфолків налічував безліч храмових комплексів із близько розташованими поселеннями. Навколо міст посилені слюдяні стіни куполів охоронялися орденами воїнів. Магія, наука, мистецтво - мерфолки були осередком цивілізації у глибинах океанів. Завдяки їх мистецтву та знанням магії були сконструювані вартові - чаровані риби, посиленні механікою, що були окремим джерелом захисту святих місць.

Т'Аамплельґархи - особливе місце, куди не було входу звичайним мерфолкам. У цих храмах жреці говорили із богами, проводили чарівні експерименти, навчали магів та алхіміків мудрощам богів. Казали навіть, що у свята під Світлом головних залів можна бачити силуети голів деміургів. Лише голів, бо розмір Першородних був недосяжний звичайному розумінню мерфолків. Навіть була чутка, що боги можуть поговорити із жрецями за гарного настрою.

Т'Аамплельґархи будувалися із священного пилу - важко видобуваємої Призми, що містила в собі шари слюди та чарівні залишки давніх істот. Завдяки цьому, вартові, що постійно мешкали поряд із Т'Аамплельґархами, втягували забрами пил з поверхні каміння і після смерті могли розсипатися на нього ж. Жреці ж набували при житті своєму відтінок переливчатий на поверхні шкіри, що було особливим показником сану. Звичайні будівлі робили з посиленого пісковику, кам'янистої цегли, оздоблювали горщиками та підсвічували ліхтарями з призмарину.

Тут місця не було звичайним музичним інструментам. Та були ті, що повторювали гарчання глибин, мелодійний свист китів, черевну пульсацію крокодилів чи сплеск у зябрах дивних риб. Зброя також була не притаманною поверхні - слюдяні шпики, трубки що могли видувати призматичні бульбашки, гарпуни та тризуби. Останні були створені із більш традиційних матеріалів, без чарівності мерфолків.

Проте із стрімким поширенням водяників що з'являлися біля осередку людей на поверхні - як основної їх цілі у якості іжі та навернення, з'явилася проблема. Водяники не були розумними, і вбити їх не було важким завданням, та у кількості вони становили суцільну небезпеку, поширюючи хаос. Вдягнуті у чаровану броню що була підібрана з потопельних людей, водяники мали змогу ламати слюдяні куполи і нападати на мерфолків. Після облоги малих міст, озброївшись тризубами (бо це єдина зброя, що не розвалилася після смерті захоплених міст мерфолків), їх атаки стали більш проблемними. Тупі, проте цілеспрямовані і багаточисельні, мерці витіснили мерфолків, лишаючи собі міста їх проживання та цілу зброю. Т'Аамплельґархи все ще утримували вартових у собі, проте вже нікому було молитися величності богів.

Наразі по світу ще можна зустріти мерфолків різних видів, проте це не відомо автору цієї книги.

Щиро Ваша мурелея Murrmoray.